Виступ Президента за результатами Всеукраїнського Православного Об’єднавчого Собору

Слава Україні!
Вітаю всіх зі створенням Української Помісної Автокефальної Православної Церкви, яке щойно відбулося в Святій Софії!

Ваше Високопреосвященство і Ваші преосвященства, представники Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія!
Ваша Святосте!
Ваші блаженства!
Дорогі українці!
Шановна і високодостойна громадо, яка зібралася на цій площі у Святій Софії, котра є свідком найважливіших рядків літопису України!

Cаме така велична подія відбувається і сьогодні.

На вулиці, кажуть, дуже зимно. Але кожного з вас протягом кількох  годин напруженого очікування... десять годин не втомлюючись чекав український народ повідомлення яке щойно буде оголошено... Це очікування гріли тепло ваших сердець і трепетне очікування  великого державного чину епохального масштабу.

Дорогі друзі, Ви не є свідки. Ви – творці історії, яка зараз твориться. Ви - безпосередні учасники цього величного таїнства, яке щойно сталося всередині Софійського собору. Собору, що тисячу років тому на честь перемоги над східною ордою спорудив Ярослав Мудрий, син рівноапостольного князя Володимира Хрестителя. І тому ваша присутність тут, така ваша масова підтримка були надзвичайно важливими для всіх учасників Собору. Скажу чесно, я її  відчував, будучи серед делегатів на запрошення Його Всесвятості Патріарха Варфоломія.

Отже, звершилося!

Сьогодні 15 грудня. Прошу всіх, хто зараз нас дивиться: всередині України, по всьому світу - запам’ятайте дуже добре. Цей день увійде, або вже увійшов в історію України як священний  день, день створення Автокефальної Помісної Православної Церкви України. День остаточного здобуття нашої української незалежності від Росії. І Україна тепер вже не буде пити, кажучи словами Тараса Шевченка, «з московської чаші московську отруту».

Це день створення Церкви, визнаної світовим православ’ям у якості незалежної структури – як у переважній більшості країн, які належать до православної християнської традиції.

Щойно всі представники, помісний собор УПЦ Київського Патріархату, собор і всі ієрархи УАПЦ, група єпископів УПЦ Московського Патріархату заснували об’єднану Церкву.

Це диво стало можливим завдяки непохитній позиції Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія, нашої Константинопольської Церкви-Матері. Це вона скористалася своїм беззаперечним канонічним правом зцілити ті рани, які завдано українському православ’ю кількома століттями московського панування.

Наші переговори тривали довго. Але протягом цього року Його Всесвятість та Синод крок за кроком ухвалили рішення про надання автокефалії. Це по-перше. По-друге, затвердили проект Томосу, грамоти про незалежність. По-третє, зняли всі неправедні московські кари з українських єпископів, які ще на світанку незалежності вийшли із-під порядкування РПЦ і почали розбудовувати структури незалежної церкви. І по-четверте, підтвердили незаконність анексії Київської митрополії Москвою, здійсненої ще у 17 столітті. Вони, як і ми, не визнають жодних претензій РПЦ на Україну.

Отож, внаслідок рішень Церкви-Матері, твердої політичної волі світської влади, Президента, Парламенту, який підтримав  звернення Президента, і головне - українського народу, відповідальної позиції ієрархів трьох православних юрисдикцій сьогодні і народилася нова об’єднана і незалежна українська православна церква.

Що це за церква? Це – церква без Путіна. Що це за церква? Це церква – без Кирила. Що це за церква? Це – церква без молитви за російську владу та російське військо. Бо російська влада і російське військо вбивають українців. Але це - церква з Богом. Це церква - з Україною.

Буквально вчора в соціальних мережах вичитав вельми цікаву думку: «Церква не тільки співає й молиться. Церква виховує справжнього українського громадянина». І тут же пригадав фразу, яку традиційно приписують Отто фон Бісмарку: «Війни виграють не генерали. Війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики». Звичайно, її не слід розуміти буквально. Йдеться про унікальну роль духівництва та вчителів у становленні нації та в процесі державотворення.

Ми з вами зараз творимо незалежну Україну. І ця подія така сама важлива, як і референдум про нашу незалежність, який був прийнятий більше 27 років тому.

І от центр управління церкви, якщо він знаходиться в чужій державі, та яка ще є країна-агресор, то якого ж громадянина вона виховає? Точно, що не громадянина України. Кремль і не приховує, що розглядає РПЦ як один із головних інструментів впливу на Україну. Ситуацію в українському православ’ї обговорюють на раді безпеки Росії під головуванням її президента. Натомість від української держави вимагають не втручатися у її ж власні українські справи!

А коли в Москві говорять про Україну як про нібито їх канонічну територію, хіба це не є зазіханням на нашу територіальну цілісність? І хіба ми не зобов’язані в таких умовах захистити і українську землю і український дух?

 І ми, як ніхто інший добре знаємо: там де сьогодні махають російським кадилом, завтра б’ють російськими градами. Спочатку патріарх Кирило колесив Україною з пропагандою «Русского мира» та єдиної купелі, а потім поїхали їхні танки!Очевидно, що питання автокефалії виходить далеко за межі церковної огорожі. Це – питання нашої національної безпеки. Це – питання нашої державності. Це – питання світової політики. Недарма, всі лідери держав, з якими я зустрічався останні пів року питали мене: «Як з вашою церквою?». І ми маємо шалену і важливу підтримку від всього світу.

І коли російський президент сказав, що розпад СРСР став для Росії головною геополітичною катастрофою двадцятого століття. «Для Путіна», – як дуже добре написав Мирослав Маринович, – «Надання автокефалії українському православ’ю є другою геополітичною катастрофою». Тільки, дозвольте мені поправити, цього разу – вже масштабом не століття, а тисячоліття. Нехай знають.

Дорогі українці!