Інтерв'ю Голови ДІНЗ Руслана Гурака газеті "Освіта України", N 15-16 від 24 квітня 2017 року

Руслан Гурак: Ми хочемо трансформувати систему так, щоб мати можливість підвищувати якість освіти

 

Будь-яке долучення до міжнародних структур є для України безперечним позитивом – хоча б у сенсі подальшої євроінтеграції. Тому подія, що відбулася 29 березня п. р. у Празі, є знаковою: Державна інспекція навчальних закладів України стала асоційованим членом постійно діючої міжнародної конференції інспекцій (Standing International Conference of Inspectorates – SICI) – об’єднання національних і регіональних інспекцій освіти в Європі. Про те, чим це членство буде корисним для України, як воно вплине на подальшу роботу вітчизняних освітніх експертів, які нові горизонти перед ними відкриються, що взагалі зміниться у системі державного нагляду за освітою найближчими роками – розмовляємо з головою Державної інспекції навчальних закладів України Русланом ГУРАКОМ.

– Руслане Васильовичу, ми знаємо, що вступ до такої організації – справа не одного дня і навіть місяця. Яка робота передувала події, що сталася у Празі 29 березня?

– Коли ми дізналися про існування такої організації, ми зробили все можливе для того, щоби туди вступити. Перший лист керівництву SICI написали рік тому. Ми виконали всі необхідні умови, що стосуються нашої ідентифікації як інспекції, котра здійснює державний нагляд (контроль) у сфері освіти. Відомо, що конференція відбувається у різних країнах – зокрема цього разу вона проходила в Чехії, і головувала там чеська інспекція. Оскільки ми маємо дуже хороші стосунки із чеськими колегами – це наші партнери і друзі, – вони поручилися за нас. Тож Україна стала 39­ю країною, яка долучилася до SICI. Через рік, сподіваюся, ми станемо вже повноправними членами цієї організації.

– Вочевидь, міжнародна співпраця не зводиться до прагнення механічного копіювання чужого досвіду. Але все­таки які передові практики роботи європейських освітніх інспекцій варті уваги і, можливо, імплементації у вітчизняну систему?

– Реалізовуючи мету вступу до цієї постійно діючої конференції, ми не ставили собі зав­дання скопіювати досвід якоїсь із країн і відтворити його в Україні. Це – не наш шлях. У нас є дуже багато цікавих напрацювань, які ми здійснювали за період функціонування Державної інспекції навчальних закладів України. Тому передусім хочемо розповісти про нашу – українську – освітню систему, показати, що робимо для підвищення якості освіти, – це, власне, наша мета. Але, безумовно, нам також цікавий і їхній досвід – аби не допускати тих помилок, яких припускалися європейські колеги під час свого розвитку. Тому, безумовно, ми не маємо на меті щось скопіювати чи просто запозичити, взяти чужий досвід і механічно перенести його сюди. По­перше, це просто неможливо. По­друге, це було би згубним для системи освіти України, бо ми розвивалися іншим шляхом, у нас є свої прекрасні традиції, свої навчальні плани, організація навчального процесу. Нам потрібні лише співпраця, кооперація і використання кращих практик, які є в європейському просторі.

– В Україні вже сформувалася стала система державного нагляду і контролю, є напрацьовані засади здійснення інспектування і моніторингу. Що із цього, на Вашу думку, однозначно не можна втратити при реформуванні? І що нового варто додати?

– Самі лише слова «державний нагляд», «інспектор» не викликають позитивних емоцій ані в директора, ані в учителя, ані в управлінні освіти. І нам потрібно з’ясувати – чому. Чому так відбувається? Чому інспекція не стала партнером для вчителя, директора, керівника чи будь­якого працівника управління освіти? Натомість стала якимось страхом для них... Оце, власне, ті питання, які для мене надзвичайно важливі й на які ми мусимо дати відповідь. Коли ми хочемо реформувати державний нагляд і контроль, можна говорити і про використання міжнародного досвіду в цілому. Але коли кажуть, що наша інспекція надто сувора щодо здійснення перевірок – повірте, інспекції європейських країн у частині дотримання чинного законодавства працюють так само. У них немає ніяких поблажок. І повноваження інспектора – починаючи з рекомендації щодо звільнення керівника навчального закладу і до припинення навчального процесу й анулювання ліцензії – є у кожній освітній інспекції в Європі.

Що нам потрібно зберегти, і що – покращити? Як на мене, ми мусимо трансформувати систему державного нагляду і контролю, зробити її відкритою. Вона повинна стати партнером і допомогою для директора школи, для управлінь освіти, для власників – якщо це приватний навчальний заклад. Як це можна зробити? Ми мусимо допомагати керівникам навчальних закладів, учителям – не порушувати чинне законодавство, а ще – вказувати на помилки і недоліки. Це одна частина нашої роботи. Друга частина – ми повинні повернутися до оцінки результатів навчання у кожній школі. Мусимо це зробити у початковій, у старшій школі – для того, щоб чітко оцінити, якою є якість освіти. Бо конт­роль за дотриманням законодавства не обов’язково означає, що в цій школі є високі результати навчання. Можна неухильно дотримуватися законодавства, але мати надзвичайно низькі результати. Саме в цій частині інспекція повин­на розвиватися. Тобто ми маємо відкрити для себе новий напрям – оцінки результатів навчання і підвищення якості освіти й освітнього процесу. Це дасть можливість директорам шкіл і педагогам побачити, де, з яких предметів вони недопрацьовують, де їм треба підвищити якість викладання, проаналізувати причини низьких результатів. І тоді інспектор може дати рекомендації навчальному закладу – що і де йому необхідно поліпшити. Зараз державний нагляд і контроль має на меті виявлення порушень і недоліків та, відповідно, їх усунення. А ми хочемо трансформувати систему так, аби мати можливість на підставі результатів заходів державного нагляду (контролю) ухвалювати ефективні рішення, спрямовані на підвищення якості освіти.

– Тобто виявлення порушень і недоліків у діяльності навчальних закладів залишається у будь­якому разі?

– Безумовно. Без цього іноді неможливо з’ясувати всі причини неналежного функціонування того чи іншого навчального закладу. Треба констатувати: у системі загальної середньої освіти трапляється багато зловживань: з боку керівників навчальних закладів і вчителів – щодо організації навчального процесу, з боку управлінь освіти – стосовно забезпечення діяльності навчального закладу. І, безумовно, у цій частині ми повин­ні продовжувати виконувати функцію виявлення порушень і недоліків. А свідченням про них може бути низька якість освіти. Вона означає, що в організації та управлінських процесах відбувається щось не те. І на таку ситуацію ми, безперечно, повинні реагувати.

– Якими є стандартні процедури проведення перевірок у наших закордонних колег? Які методологічні підходи варто перейняти?

– У нормативному забезпеченні підстав проведення перевірок ми практично всі є однаковими. Ми дуже схожі в цьому досвіді зі швецькою інспекцією. Вона теж має ступені і критерії ризиків. Залежно від них здійснюють заходи державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів. Також інспекції проводять перевірки на вимогу батьків, за скаргами інших учасників навчально­виховного процесу. Нідерландська та французька інспекції інколи виходять на планову перевірку – тільки в тому випадку, коли бачать низькі результати тестування. Стосовно інших інспекцій – ми подібні в механізмах проведення контролю. Однак маємо започаткувати (і це для нас буде дуже корисно) проведення перевірки в тих випадках, коли під час моніторингу бачимо низькі результати освітньої діяльності та якості освіти. Це, як на мене, має бути основною причиною проведення перевірки. Але коли є обґрунтовані скарги батьків на порушення прав їхніх дітей унаслідок неналежного навчального процесу – звісно, ми не можемо чекати 4­5 років до наступного тестування, а змушені виходити на перевірку і дивитися, що саме відбувається в навчальному закладі.

– У багатьох закордонних інспекцій, зокрема – французької, є власний кодекс етики. Чи планується створення такого документа для ДІНЗ?

– Не можна сказати, що у нас зовсім немає такого кодексу. Всі інспектори є державними службовцями, тобто ми всі діємо відповідно до Закону України «Про державну службу». А в ньому чітко виписані вимоги до державного службовця, в тому числі – етичні. Тому в нас, можна сказати, цей кодекс теж є. І ми ним керуємося у повсякденній діяльності. Ухвалювати окремий документ для того, щоб визначати повноваження або обов’язки інспектора, не потрібно.

– Чи планується після вступу до SICІ навчання або стажування вітчизняних експертів за кордоном?

– Асоційоване членство дає право нам – працівникам Державної інспекції навчальних закладів України й будь­яким експертам, котрі долучаються до нашої діяльності при проведенні заходів державного нагляду (контролю), в навчальних закладах, при вивченні діяльності місцевих органів управління освітою, моніторингу – брати участь у всіх конференціях, які проводить SICІ. Для України тепер скасовані будь­які фінансові зобов’язання, кожен з нас має право взяти участь у конференції безкоштовно – крім оплати за проїзд та проживання. Вони дають нам можливість перебувати на пільгових умовах у тій країні, де проводиться конференція. Зокрема, наступна конференція відбудеться у Відні, де обговорюватимуться питання відповідальності керівника навчального закладу за недоліки і порушення в організації навчального процесу. Тому всі, кого ця тема хвилює і цікавить, а це можуть бути не тільки працівники ДІНЗ, а і представники управлінь і департаментів освіти, громадські експерти, – вони всі тепер мають право брати участь у такій конференції від імені України. Для цього потрібен лист­звернення ДІНЗ про те, що ці люди хочуть узяти участь у цьому заході. Таким чином, ми розширюємо можливості не лише для Державної інспекції, а і для всіх зацікавлених освітніх експертів, людей, не байдужих до освіти, переймати досвід інших країн.

Конференція, яка щойно пройшла у Празі, стосувалася оцінки освітніх результатів навчального закладу. Це була класична конференція, де ми чули про досвід Франції, Нідерландів, Шотландії і Чехії. Тобто чотири країни фактично прозвітували, як у них відбувається оцінювання результатів навчання. Наступна конференція стосуватиметься винятково відповідальності керівника, там знову будуть країни, які доповідатимуть із цих питань: за що можна притягнути керівника навчального закладу до відповідальності, як його наймають на роботу і звільняють з неї, як підписують контракт. Я вважаю, це дуже важливо для співпраці не лише інспекцій, а взагалі – всіх освітян України.

– Тобто говорячи про навчання освітніх експертів за кордоном, ідеться лише про участь у конференціях? А якісь школи, семінари, курси, тренінги?

– Ми маємо право брати участь у всіх заходах SICI. Поки що є плани чотирьох конференцій, які пройдуть цього року. Якщо асоціація організовуватиме якісь інші тренінги – то вже буде інше питання. Крім того, як член постійно діючої конференції ми маємо тепер можливість спілкуватися напряму з кожною інспекцією будь­якої країни. Зокрема, зараз провели переговори із чеською інспекцією на предмет укладення меморандуму про співпрацю – щоб можна було спільно розробляти документи, стандарти, спільно долучатися до процедур оцінювання якості навчання в загальноосвітніх навчальних закладах. Представник чеської інспекції спеціально прибув на семінар освітніх експертів у сфері загальної середньої освіти – щоби поділитися досвідом з українськими колегами.

Крім того, я провів переговори з керівництвом інспекції Нідерландів – її очільник підтвердив, що він готовий при­їхати і поділитися своїм досвідом щодо оцінювання якості освіти. Тож ми хочемо зробити так, аби й до нас приїздили фахівці з презентаціями їх кращого досвіду у сфері освіти. Щоб подивилися також на наші школи, побачили, як ми працюємо, як оцінюємо якість освіти. Це дуже важливо як на мене – бо інколи європейські колеги дещо помиляються стосовно України. Приміром, коли я сказав представнику однієї інспекції, що у нас 17 тисяч шкіл, він ніяк не міг зрозуміти: як на 5 мільйонів населення є 17 тисяч середніх навчальних закладів? Коли ми розповіли, що у нас не 5 млн населення, а 45 – у нього трохи змінилося розуміння масштабу України й обсягу освітніх послуг.

– Нині триває робота над удосконаленням законопроекту «Про освіту», ухваленого парламентом у першому читанні. Якою бачиться робота інспекції стосовно нового законопроекту?

– Ми беремо активну участь у робочій групі законопроекту «Про освіту». Вже є дуже багато нових ідей, які будуть реалізовані в законі. Зокрема, ці питання стосуються і ДІНЗ. Ми хочемо перезавантажити, трансформувати систему державного нагляду і контролю. Від просто контролю над дотриманням законодавства – до забезпечення якості освіти. Зараз у законопроекті ми «прописуємо» новий центральний орган, який буде побудований на базі інспекції і буде відповідальним за забезпечення і розвиток якості освіти в Україні. Його повноваження стосуватимуться передусім системи початкової і загальної середньої освіти. Тобто це, фактично, така собі шкільна інспекція. Цей орган реалізовуватиме свої повноваження через територіальні підрозділи: ми зробили моніторинг і дійшли висновку, що державний нагляд (конт­роль) у місцевих органах управління освітою є неефективним. Тому контрольні функції ми плануємо вилучити з діяльності місцевих органів управління освіти і передати до територіальних органів цього новоствореного центрального органу виконавчої влади із забезпечення якості освіти.

– Це буде структурний підрозділ інспекції?

– Ні. Це – повністю новий центральний орган, який планується створити на базі інспекції. Чи це буде агенція або інспекція – поки що невідомо. Він може продовжувати називатися інспекцію. Але зміст його роботи перейде від контролю за дотриманням законодавства і виявлення порушень і недоліків до забезпечення якості освіти. Він здійснюватиме свої повноваження через територіальні підрозділи, які задля цього мають бути створені. Окрім того, вводиться нове повноваження – інституційний аудит. Іншими словами, це оцінка освітніх і управлінських процесів у навчальному закладі. Але умови для проведення інституційного аудиту будуть зовсім інші. Він проводитиметься тільки у випадках низької якості результатів освітньої діяльності. А також – за вимогою або на прохання керівника, власників навчального закладу чи управлінь освіти, батьків учнів або батьківського комітету. Тобто, ми плануємо, що основною формою нашої діяльності стане інституційний аудит.

 

Спілкувалася Наталія КУЛИК,

«Освіта України», № 15-16 від 24 квітня 2017 року.