Голова Фонду держмайна Ігор Білоус: Потрібно продавати абсолютно все, що можна продати

Главком, 29 липня 2015.
Опубликовано 11:31 30 июля 2015 года


В Україні цього року планується великий розпродаж — Кабмін затвердив великий список об’єктів держвласності, яких планується позбавитись.

Всього таких об’єктів трьохсот, головні серед них — Одеський припортовий завод, “Сумихімпром”, 78 % “Центренерго”, держпакети багатьох електрогенерацій. Бюджет за рахунок цього планується поповнити в цьому році на 17 мільярдів гривень.

Роль очільника Фонду держмайна, який буде організовувати цей розпродаж, в таких умовах виходить на перший план. Поява на посаді голови ФДМ Ігоря Білоуса супроводжувалась торгами всередині коаліції: його призначення лобіювала Адміністрація Президента, натомість в “прем’єрську квоту” в результаті потрапив Антимонопольний комітет, куди на противагу була призначена “людина Яценюка”.

Призначення Білоуса в Фонд багато хто сприйняв скептично. Ще свіжа у пам’яті історія з його скандальним звільненням з Державної фіскальної служби. Білоус очолював митників і податківців майже рік. Прем’єр Арсеній Яценюк відсторонив голову ДФС та двох його заступників — Володимира Хоменка та Анатолія Макаренка — на час проведення службового розслідування через скарги бізнесу на корупцію в відомстві. Білоус вирішив не чекати кінця розслідування і написав заяву про відставку. Але вже згодом отримав нове призначення…

Зараз перед одним з численних колишніх інвестбанкірів у новій владі — нові завдання. Білоус дуже неохоче згадує свій період роботи у фіскальній службі, а особливо обставини звільнення, і досить плутано розповідає про деталі призначення в Фонд. Також при узгодженні інтерв’ю з тексту зникли зізнання керівника Фонду про дружні стосунки з нинішнім керівником фіскалів Романом Насіровим, якого, як і Білоуса, тепер тісно пов’язують з керівником АП Борисом Ложкіним.

Жаліючись на катастрофічне фінансування відомства, яке оперує такими об’єктами, голова ФДМ, тим не менш, фонтанує ідеями та планами і вірить в те, що цього разу йому все вдасться. Але на старті роботи в фіскальній службі він також був сповнений оптимізму…

“Я на відміну від інших товаришів не оголошував комусь війну”

Ігоре Олеговичу, рік тому вас називали близькою до прем"єр-міністра людиною. Але потім ви начебто зблизилися з Борисом Ложкіним, з подачі якого, як подейкували, вас і призначили в Фонд державного майна. Ви можете це підтвердити?

З Борисом Євгеновичем я знайомий дуже давно, ще коли ні він, ні я не були на державних посадах. Я ніколи не приховував, що наше знайомство вiдбулося пiд час співпраці через бізнес. І Арсеній Петрович (Яценюк, — “Главком”) про це знає. Але насправді ця пропозиція (очолити Фонд державного майна України, — “Главком”) була взагалі від влади — від того, і того крила.

Влада — це дуже абстрактне поняття в нинішній її конфігурації...

Я маю на увазі Адміністрацію президента і Кабінет міністрів.

Хтось все ж таки мав зробити вам пропозицію.

Ми сиділи, розмовляли, я сказав, що я один з небагатьох людей, хто має реальний досвід в приватизації, і я можу це зробити. Сказав, як і що ми будемо робити. Тому рішення прийняли, але я ж одразу не пішов працювати. Потрібно було ще пройти через зал (затвердити кандидатуру у Верховній Раді, — “Главком”).

Уточніть, будь ласка, що це була за зустріч, де розглядалася ваша кандидатура на цю посаду?

Це були переговори, співбесіда. Ви ж розумієте, що люди не народжуються нізвідки, вони приходять, викладають свою програму дій, з ними проводять розмову

Поясніть, як таке може бути, що людину звільняють після спеціального розслідування за неефективну роботу, а потім майже одразу призначають керувати іншим органом.

Мене не звільнили, я написав заяву. Це різні речі.

Так, ви написали заяву, але до всього керівництва фіскальної служби були претензії. Чому у владі вирішили, що ви впораєтесь тут? Це свідчить про певні домовленості в результаті Банкової і уряду?

Ще раз повторю, що я звільнився сам. Думаю, ми досягнули гарних результатів. Звичайно, були проблеми, але не помиляється той, хто нічого не робить. Тому я не вважаю, що є якісь помилки, які б свідчили про те, що я не можу займати інший пост.. Повірте, мені є, чим займатися в житті. Але мене попросили запустити заново прозору приватизацію.

Як так вийшло, що ви звільнилися з ДФС за власним бажанням, а ваші заступники — Анатолій Макаренко і Володимир Хоменко — за статтями?

А ви подивіться історію розвиту тих подій. Акт вже є в Інтернеті, всі можуть почитати. Я зараз не дуже хочу це коментувати. Ви питаєте те, що і так знаєте. У мене були непрості стосунки з моїми заступниками. І не всі речі, які вони робили, я погоджував. Для вас це новина?

Розкажіть в чому саме полягав ваш конфлікт?

Ми зараз закінчимо цю тему і все. Конфлікт дуже простий. Положення про ДФС вказувало на те, що керівник фактично не в змозі керувати своїми заступниками, що в корені неправильно. Але коли ти керівник і не можеш керувати своїми заступниками, тому що вони до тебе банально не приходять на наради… Я вже мовчу про те, що вони не виконують твої доручення. Це я вам лише вершину айсберга показав від того, що насправді відбувалося.

Завершуючи цю тему, службове розслідування, анонсоване прем’єром, так і не було доведено до кінця. Чому суспільство так і не побачило результатів перевірки?

Десь цей звіт виплив в Інтернеті. Мені здається, що є повний текст розслідування. Ніхто ж не ховав, і свідчення давали. Я на відміну від інших товаришів, не тримався за крісло, не оголошував комусь війну.

Як би ви описали ваші стосунки з Арсенієм Петровичем сьогодні?

У нас гарні робочі стосунки.

Чи зустрічалися ви з Яценюком після початку службового розслідування? Що він вам казав?

Так, ми з ним говорили. Власне кажучи, про приватизацію. Він знає, що я людина справи. Всі робочі речі, про які він просив, обов’язково виконувалися, і зараз ми працюємо в тому самому режимі. У нас абсолютно конструктивний діалог, ми йдемо один одному на зустріч.

Чи правда, що ваше призначення пройшло в контексті домовленості: Яценюку — Антимонопольний комітет, президенту — Фонд держмайна. Так званий обмін?

Я не думаю, що це правда. Ми ж не на базарі.

Верховна Рада, а ти паче коаліція — це фактично великий базар…

Це не правда. Тому що, якщо ви подивитесь на склад Фонду держмайна і Антимонопольного комітету, ви побачите людей як з однієї, так і з іншої сторони. Тобто, це компот з різними фруктами. Якщо ви хочете спитати, чи Юрій Терентьєв (Голова Антимонопольного комітету України, — “Главком”) — людина прем’єра, то я вам скажу, що ні.

Чи правильно ми розуміємо, що ви через конфлікт з Яценюком перейшли в табір Банкової?

Ну напевно, це всі бачать і знають. Я цього не приховую. Але у мене є дружні стосунки, а є робочі стосунки. Звітую я перед Верховною Радою. Те, що ми робимо, проходить по лінії як прем’єр-міністра, так і Банкової. Ішовши сюди, я сказав, що ми покажемо на прикладі Фонду держмайна, що можемо досягнути гарних результатів як для бюджету, так і для держави. Кожний отримає свої політичні дивіденди. Тому що успіх приватизації — це успіх президента, це успіх прем’єра, і мій успіх.

Епопея з вашим призначенням, як і з призначенням керівника Антимонопольного комітету тривала майже місяць. Вам відомо, хто був вашим конкурентом?

Не було конкурентів на цю посаду. А мене ще треба було переконувати. Відверто: я б хоч завтра — встав і пішов. Я займаюся бізнесом, мені є над чим працювати і з ким працювати. Але і тут ми фактично в бізнесі, спілкуємося із зовнішніми інвесторами. Це той самий бізнес, яким я займався багато років.

“Кадровий дефіцит — не менша, ніж АТО, загроза для держави”

Ви визнали, що на минулій роботі у вас був конфлікт із заступниками. Розкажіть детальніше, з ким працюєте зараз? Хто ці люди?

Ми залишили першого заступника Дмитра Парфененко, тому що він володіє великим багажем знань, і врешті-решт, цій машині потрібен досвід. А Дмитро працює тут багато років. А в будь-якому державному органі вам скажуть, що перша і основна проблема — це кадри. Піддатися популізму і сказати, що ми зараз всіх виженемо, і завтра наймемо нових на мізерну зарплату? Я вважаю, що ця загроза для держави не менша, ніж АТО.

Тобто ви після свого призначення кадрову чистку не проводили?

Ми зробили загалом функціональну реорганізацію центрального апарату Фонду. Взяли нового заступника координувати сектор оцінки — Наталію Лебідь. Вона — професійний оцінщик, заступник голови Українського товариства оцінювачів, абсолютний профі.

В одному з інтерв"ю ви сказали, що Фонду потрібно трансформація, і що в сьогоднішньому вигляді відомство не дуже ефективне. Що плануєте реформувати?

Новий закон про оціночну діяльність уже по дорозі в парламент. Це буде революція. Зараз ми розробляємо великий IT-блок, працюємо над новим веб-сайтом. Деякі послуги Фонду будемо комерціалізовувати. Це те, що допоможе нам отримати додаткові доходи на реорганізацію.

А взагалі скільки грошей виділено на реформування установи?

Нуль. Всі гроші забрали, і далі намагаються скоротити фінансування. Двох заступників ще немає. Наразі Фонд — це фільтр (бере аркуш паперу). Якщо прийнято рішення про приватизацію конкретного об’єкта, який не знаходиться в нашій безпосередній власності, а як правило, він знаходиться у міністерства, що є основним чинником корупції, то вступає в дію напрямок Наталії Лебідь. Ми оцінюємо те, що до нас приходить. Часом приходить незрозуміло що: просто стіл і стілець. Прийняли на баланс. Далі — департамент корпоративного управління, тобто управління безпосередньо тими активами, які є в нашій власності. У нас 127 компаній з контрольним пакетом акцій, а всього з якоюсь часткою — 357. Наступний важливий напрям — підготовка і проведення приватизації. І ще один великий напрямок — оренда.

Які і скільки підприємств Фонд сьогодні здає в оренду?

Це майно всіх міністерств і відомств, окрім Міністерства оборони. Воно здає самостійно. Всього 23 тисячі активних договорів. Колись Фонд отримував 10% від того, що заробляв від оцінки, оренди і приватизації. Потім залишили 7%, потім 5%, потім 2%. Зараз грошей в Фонді немає. І така сама ситуація на багатьох підприємствах. У нас є мотивація працювати, щоб нам повернули якийсь відсоток від продажу і оренди.

“В Україні залишилося одне підприємство, яке не має боргів”

Якщо говорити про топ-лот майбутньої приватизації — Одеський припортовий завод, то деякі ЗМІ повідомили, що початок приватизаційного процесу перенесено з кінця року на вересень, ваша прес-служба це спростовувала. Що відбулося насправді? Внесіть ясність, коли стартує продаж ОПЗ?

Все дуже просто. Люди не прочитали до кінця документ. Наш наказ вказує на те, що у вересні ми анонсуємо конкурс, а в другій половині листопада проводимо сам аукціон. За українським законодавством, між оголошенням конкурсу і торгами має пройти певний час. Журналісти не розібралися і поширили інформацію, що приватизація почнеться раніше. Сьогодні вже відома дата аукціону — 16 листопада.

За такий короткий термін можна якісно підготувати до продажу таке підприємство?

Зможемо. Якщо дуже захотіти, гарно попрацювати, то все зможемо.

А що ви плануєте робити з боргами, і скільки їх на сьогодні висить на ОПЗ?

В кожному бізнесі є якісь борги. Це “мільярдне” підприємство. Те, що там є 218 млн. кредиторської заборгованості за газ, то ми проводимо аналіз, яким чином вона виникла, аналізуємо договори.

Дозвольте нагадати, що ОПЗ має також значний борг перед “Ощадбанком”. Банк видав кредит у розмірі 5 мільярдів гривень минулого року.

З банком борг вже закривається, то не є проблема. У нас є єдине підприємство в Україні, яке не має боргів — “Турбоатом”. Це підприємство має на рахунках 70 млн. доларів. Це хороший приклад грамотного корпоративного управління. На жаль, єдиний в країні. Тому коли всі починають кричати, що нам дуже потрібно зберегти в державній власності великі підприємства, виникає питання, де гроші? Минулі роки так управляли, що ні дивідендів, ні прибутку немає. Тільки збитки і мільярди боргів.

І все ж таки, ці борги перейдуть вже до нового власника. Не боїтесь, що вони злякають інвесторів?

Не зважайте ви так на ті борги! Борги погашаються за рахунок поточної операційної діяльності кожного підприємства.

А чому тоді раніше не погасити?

Тому що була певна заборгованість в їх погашенні. Ми зараз взялися за роботу і тільки виясняємо, що це за борги. Хоча борги перед “РГК Трейдинг” погашаються, є графік. Всі чомусь думають, що це страшна біда. Це абсолютна робоча ситуація, так само як і у вас можуть бути борги за світло, за воду.

Тож за скільки ви таке добро плануєте продати?

Ви прекрасно знаєте цю суму.

Спитаємо інакше, звідки взялася цифра мінімальної вартості підприємства у півмільярда доларів?

Дивіться, дуже просто взяти аналогічні угоди, оцінки, які застосовуються в інвестиційному банківському світі, подивитися, що то є стратегічне підприємство. Не тільки тому, що там є завод, там ще є перевалка і одне з найбільших сховищ аміаку в світі. Підприємство в супертехнологічному стані. Це одне з найкращих хімічних підприємств в світі.

Логічне запитання — навіщо ж тоді його продавати?

Тому що держава — неефективний власник. За роки управління заводом, держава багато дивідендів від нього не побачила. А то й взагалі нічого не побачила. Для чого нам потрібно підприємство, яке не генерує прибутків? Тому я вважаю, що потрібно продавати абсолютно все, що можна продати. І не тільки ОПЗ. Так, залишається категорія так званих стратегічних активів, без яких ми не можемо гарантувати безпеку країни. Всю решту можна продавати.

Як ви прокоментуєте розмови про те, що цей та й інші крупні продажі будуть політичними?

Я не знаю, як він може бути політичним, але я вам поясню, як буде відбуватися продаж. Ми визначаємося з оцінкою. Нехай вона буде 300 чи 500 млн. доларів. Зараз створюється конкурсна комісія, яка буде приймати рішення щодо умов приватизації цього об’єкта.

Тобто умов ще немає?

Ні. Створюємо комісію, куди увійдуть і підприємства, і експерти, і громадські організації, і депутати. Ця комісія буде відповідати також за затвердження мінімальної ціни. Після того, як мінімальну ціну затвердить Кабмін, бажаючи взяти участь в приватизації будуть подавати документи. Далі буде перевірка документів для того, щоб ми зрозуміли, що це за компанії — чи не офшорні, не під санкціями. І потім інвестори, яким дадуть добро, мають заплатити 20% від мінімальної ціни. Це свого роду тест на серйозність. Далі люди приходять на аукціон. Є ліцитатор. Якщо треба, ми його з Лондона привеземо, вже і такі пропозиції є. Як тільки підписується договір купівлі-продажу, протягом 30 днів відбувається оплата.

Повернемось до можливого “політичного” сценарію приватизації. Знаючі люди стверджують, що вже є певна домовленість: прем’єр і президент між собою узгодили, що перед виборами один стратегічний об’єкт дістається Ігорю Коломойському в обмін на фінансування політсили глави уряду, а інший об’єкт — Григоришину, в обмін на те саме для партії президента?

Я не знаю, звідки ви це взяли. Якщо Коломойський захоче брати участь, значить буде брати участь. Ви знаєте, що він з нами в судових процесах щодо визнання його переможцем ще по минулому конкурсу.

Фактично він вимагає право першої ночі …

Немає такого права. Якби хоч був підписаний якийсь договір, то ще можна було б щось вимагати. А ніякого договору не підписано.

Хто зараз постачає газ на ОПЗ? Кажуть, що Коломойський.

Не постачає Коломойський газ.

А хто постачає?

Єдиним поставником на сьогодні вважається НАК. Це те, що я принаймні знаю. А хто закачує газ в сховище, і зі сховища його витягує — мені важко сказати. У нас спотова поставка газу, кожен місяць можуть бути різні постачальники.

Чи правда, що “Центренерго” поки що не виставляють на торги, тому що “у верхах” не домовились, кому дістанеться цей об’єкт?

Хто сказав, що його не виставляють?

Міністр енергетики Володимир Демчишин переконував, що спочатку треба знайти покупця, а вже потім виставляти підприємство на продаж.

У нас є діалог з покупцями практично на всі активи. Чому ОПЗ перший? Тому що найбільш підготовлений. Він не залежить від тих турбулентностей, які є в Україні.

Як вважаєте, у яких інвесторів більше шансів виграти конкурс — вітчизняних чи іноземних?

Іноземних.

Нещодавно Міненерговугілля анонсувало продаж 35 шахт. Ви вже почали готувати ці об"єкти до приватизації?

35 шахт не буде. Готуємо 11 шахт для закриття і консервації. Ще по 24 шахтам треба шукати рішення, там нема чого приватизовувати. Вони, ймовірно, будуть у довгостроковій оренді грамотним людям, які зможуть ними управляти і не просити грошей в бюджеті.

Громадськість і деякі політики негативно ставляться до приватизації під час війни і економічної кризи. На вашу думку, чи доцільно так поспішати?

Я вам уже відповів. У нас така ситуація триває вже 24 роки. Чим більше в державі власності, тим довше у нас буде зберігатися корупція. Основний фактор корупції — майно, яке знаходиться в управління чиновників. Чиновники не вміють управляти майном. Майже 300 підприємств в Міністерстві інфраструктури. Майже 550 в Міністерстві аграрної політики. Уявляєте собі розмах?

“У нас є величезне підприємство “Укрзалізниця”. Я більш ніж переконаний, що 100% його акцій державі не потрібно”

Багато хто критикує вас за те, що метою запланованої приватизації є наповнення бюджету, що дозволить розрахуватися за внутрішніми і зовнішніми боргами, а не розвиток економіки і підприємств.

Немає такої мети. Ми маємо на меті повернути велику і малу приватизацію на рейки. Успішним прикладом ОПЗ, я дуже сподіваюсь, ми привернемо увагу західних інвесторів. У нас є експеримент, який ми проводимо з Арсенієм Петровичем. Ми готуємося до малої приватизації за принципом аукціону зі зниженням ціни. Поки плани у розробці.

17 мільярдів, які ви плануєте отримати від в цьому році, — це оптимістичний сценарій?

Це реальна цифра. Ми просто пізно зайшли сюди. Якщо гарно і грамотно відбудеться конкурс по ОПЗ, ми зможемо закрити цю цифру. Плануємо продати ще обленерго, декілька ТЕС. Не самоціль продати і зібрати багато грошей. У нас є величезне підприємство “Укрзалізниця”, яке зараз проходить корпоратизацію. Я більш ніж переконаний, що 100% акцій державі не потрібно. У нас є лісгоспи. Знаєте скільки їх? Більше трьохсот. Ви думаєте, міністр може ефективно управляти всіма лісгоспами? Тому я вважаю, що всі міністерства повинні займатися регулюванням, а не управлінням. Управляти мають ефективні менеджери. Це може бути в тому числі і держава. Наприклад, Socar — азербайджанська державна компанія, тільки чомусь вона суперприбуткова. А наші енергетичні компанії всі суперзбиткові.

Скільки часу вам потрібно для реалізації всіх ініціатив?

У нас великі проблеми — це мізерні зарплати. Неможливо затягнути гарних спеціалістів. Всі волонтери працюють гарно, але у всіх сім’ї, всім треба якось жити. Ми і самі можемо на себе заробити, але якщо нам залишать якийсь відсоток.

До речі, ви багато працівників скоротили?

Приблизно п’ятдесят людей. У нас не ті обсяги, які були в ДФС. У нас 400 людей в Києві, ще 1200 в регіонах. Але там точно не треба стільки. Зараз підходимо до регіонів. Те, що ми продамо ОПЗ, для держави нічого не значить. Нам треба серйозно думати про величезну реорганізацію платформи державної власності.

Тобто ви тут надовго?

Якщо ви проаналізуєте життя кожного чиновника у владі, то побачите, що вони живуть недовго.

Але у нас кожний новий міністр приходить зі своїми реформами, а потім йде у відставку, і приходить новий з новими ідеями...

Тому я і поспішаю. Часу мало, роботи багато, суспільство дуже нагріте. А ми не маємо грошей, щоб заплатити судовий збір. Як ми можемо конкурувати з Коломойським, Григоришиним, Суркісом і іншими нашими поважними “побратимами”? Тому коли депутати кажуть “Давайте зараз не продавати, будемо продавати завтра”, — я хочу подивитися їхню податкову декларацію, подивитися, скільки вони заробляють і на яких машинах їздять. Це неправильно, коли ми всі в державному блоці отримуємо три тисячі зарплати і всім розказуємо, що живемо на ці гроші. Ми всі один одного обманюємо. На ринку оцінщик отримує 50-80 тисяч гривень. Наш оцінщик — максимум дві тисячі!

Дуже багато популізму: “Давайте у всіх все заберемо!” Забрали Межигір’я. Вже борг за електроенергію 10 млн. гривень. І ніхто його не хоче взяти. Це яскравий приклад нашого “гарного” управління. Стратегічними можна назвати “Енергоатом”, “Укрзалізницю”, безумовно. Напевно, порти, космос і авіабудування, “Південмаш”. А чим стратегічна вся решта — більше тисячі підприємств?

“Стратегічно правильно — продати всі українські підприємства, що є в Росії”

Підприємства ДУСі теж плануєте продавати?

Так, “Президент готель”, наприклад, будемо продавати на аукціоні. Ми за те, щоб все було прозоро. Всі думають чомусь, що ми “договорняки” будемо робити. Не буде такого. Люди будуть приходити на аукціон, піднімати табличку згідно зі своїм відчуттям.

А не буде такого, що не всіх інвесторів допустили до участі в торгах? Вочевидь, такі скарги будуть.

Думаю, ми будемо допускати максимально всіх з огляду на те, щоб потім ці люди не судили всі ці процеси. У всіх буде можливість прийти до мене і попросити інформацію про об’єкт.

13 липня Вищий спецсуд зобов’язав вас спростувати інформацію щодо причетності колишнього глави ДФС Олександра Климента, що входив до “Сім’ї” Януковича, до корупційних діянь. Коли і в який спосіб ви збираєтесь це робити?

Я ще не чув про це. Треба спитати у адвокатів.

Як сьогодні проходить ваша робота на окупованій території і в Криму?

У нас і роботи такої немає. Зараз ми робимо інвентаризацію тих наших активів, які залишились в Росії, і російських, які залишились у нас. Таких чимало. Я вважаю, що це буде стратегічно правильно — попродавати те, що є в Росії, тому що ми ними ефективно управляти не можемо. Вони продукують великі борги. І фактично за борги хочуть позабирати всі наші підприємства.

Скільки державних об"єктів Україна втратила?

Ми систематизуємо інформацію. Не скажу, що у нас там є якісь суперстратегічні активи. Але майна багато, це сотні мільйонів гривень.

Оксана ЛОЙ, Павло ВУЄЦЬ